Апостиль і консульська легалізація: у чому різниця
Іноземне відомство не прийме «просто нотаріальну копію», якщо документ виданий в іншій країні. Потрібна легалізація: апостиль або консульський ланцюжок. Плутанина між ними — часта причина, чому пакет розвертають уже на фінальному кроці.
Що таке апостиль
Апостиль — штамп за Гаазькою конвенцією 1961 року. Він підтверджує справжність підпису і печатки на офіційному документі. Один штамп замінює довгий ланцюжок засвідчень, але лише якщо обидві країни — учасниці конвенції.
Апостиль ставлять на оригіналі або на нотаріальній копії — залежно від типу паперу і вимог приймаючої сторони. Для дипломів, свідоцтв про шлюб, довідок про несудимість правила різняться, тому не можна копіювати чужий пакет один в один.
Коли потрібна консульська легалізація
Якщо хоча б одна з країн не бере участі в конвенції, апостиля недостатньо. Тоді документ іде ланцюжком: нотаріус → Мін’юст (або інший уповноважений орган) → МЗС → консульство країни призначення. Це довше і дорожче, зате документ приймають там, де апостиль не діє.
Азія: на що дивитися
- Сінгапур приймає апостиль від країн-учасниць конвенції
- Для Таїланду та Індонезії схема залежить від країни видачі документа і конкретного відомства
- Навіть за апостиля часто потрібен переклад англійською або місцевою мовою із засвідченням
- Строк «придатності» довідок обмежений: несудимість і банківські виписки швидко застарівають
Перед стартом зафіксуйте, куди саме подаєте документ: імміграція, банк, реєстр компаній чи школа. Вимоги однієї держави в різних органів не збігаються. Має сенс спочатку отримати письмовий список приймаючої сторони і лише потім нести папери до нотаріуса.
Якщо документ уже з апостилем, а відомство просить консульську легалізацію, переробляти «на око» не можна: іноді потрібен новий оригінал. Розбір ланцюжка до першого штампа економить тижні.
